Поради психолога батькам першокласників:

1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.
2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
3. Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.
4. Не відправляйте дитину до закладу без сніданку: там вона багато працює, витрачає сили, потребує поповнення енергії. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.
5. Відправляючи дитину до закладу, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводься гарно!", "Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.
6. Зустрічайте дитину спокійно, не ставте їй тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).
7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
9. Зауваження вчителя вислуховуйте без дитини.
10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.
11. При спілкуванні з дитиною не вживайте вислову: "Якщо ти будеш добре вчитись, то...". Часом умови ставляться важкі - і тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.
12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий настрій. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження.
15. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.
16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Готовність дитини до школи.

  Ваша дитина цього року йде до навчального закладу. Для неї цей перехід – важкий та відповідальний період. Змінюється соціальна роль, коло спілкування, провідна діяльність, з’являються нові обов’язки. Успішність проходження цього періоду в певній мірі залежить від рівня готовності дитини до навчання в закладі, а саме психологічної, інтелектуальної та фізичної готовності. В свою чергу психологічна готовність має три компонента – мотиваційний, емоційно-вольовий, комунікативний.
Як визначити, чи готова дитина до навчання в закладі? І якщо  в неї не зовсім сформувалась ця готовність, то як їй допомогти підготуватись до навчання в закладі? Ці питання турбують майже всіх батьків, адже всі батьки бажають, щоб їх діти ходили до навчального закладу із задоволенням.

По-перше, розглянемо психологічну готовність:
1.  Мотиваційний компонент, тобто наявність бажання вчитися, позитивне ставлення до навчального закладу.
Запитайте дитину, чому вона хоче йти до закладу? Якщо, для того, щоб вивчити нове – мотиваційний компонент розвинутий достатньо, а якщо для того, щоб пограти з іншими дітьми, або зовсім не хоче йти до закладу – мотиваційна готовність ще не сформувалася. Кращий засіб допомогти дитині, в цьому випадку, це надати їй можливість отримати досвід навчання. Це можна зробити за допомогою гуртків – малювання, танці, музика, спортивні секції тощо.
2.  Емоційно-вольвовий компонент, тобто вміння регулювати своєю поведінкою в залежності від ситуації, здатність виконувати інструкції дорослих.
Тут допоможуть вашій дитині різні ігри за правилами, від настільних до рухових. Від батьків також залежить розвиток самостійності, відповідальності, охайності. Ці якості допоможуть легше увійти в учбову діяльність. Тому все, що не складно робити дитині вдома, вона повинна робити сама: заправляти ліжко, прибирати іграшки тощо. Виконуючи домашні обов’язки, дитина розвиває свою вольову сферу, довільність дій, починає свідомо контролювати себе.
3.  Комунікативний компонент – передбачає вміння спілкуватися та працювати в колективі. Це, перш за все, уважно слухати, не перебиваючи дорослого, не втручатися в розмову дорослих, бути люб’язним з товаришами. Якщо дитина не вміє поважати інших, їй буде складніше встановити дружні стосунки з дітьми, увійти в  колектив закладу.
Тут, в першу чергу, засобом виховання є особистісний приклад дорослих, справедлива оцінка вчинків, постійне нагадування про суспільні правила поведінки.
По-друге розглянемо інтелектуальну готовність. На момент вступу до навчального закладу дитина повинна мати здібності знаходити спільні та відмінні ознаки предметів явищ. В неї повинно бути достатньо розвинуте мовлення, увага, пам’ять.

•  Добре розвивають інтелектуальну сферу в цьому віці такі ігри як «Четвертий зайвий», «Збери предмети за спільною ознакою».

•  Для розвитку мовлення важливо навчити дитину відповідати на питання не одним словом, а складати речення з 2-3 слів. На момент вступу до навчального закладу дитина повинна визначати кількість слів у реченні, називати перше, друге, третє слово; переказувати казку або оповідання, складати просте оповідання за картинками, описувати серію картинок.

• *   Розвити словниковий запас допоможуть вправи, де потрібно дібрати слова протилежні за значенням, схожі за значенням, пригадати зменшувальні слова, закінчити речення.

• *   Бажано навчити дитину читати, але навчання повинно бути у вигляді гри, підтримуючи інтерес та захопленість у дитини. Психологи прийшли до висновку, що кращих успіхів досягають діти, які навчилися читати до 6 років.

• *  Письму навчати не слід. Для того, щоб підготувати руку до письма  корисними будуть малювання, розмальовка, штриховка, ліплення, робота з дрібними частинками конструктора, мозаїки.

Фізична готовність. Якщо дитина часто хворіє, присвятіть час, який залишився до навчання, фізичному розвитку, загартуванню, укріпленню здоров’я.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до навчання 

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до навчального закладу є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до навчального закладу:

- Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

· Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

· Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

· Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

· Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

· Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

· Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

· Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

· Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням навчального закладу. Насправді часто йдеться не стільки про заклад, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються навчального закладу і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

 

Поради батькам гіперактивної дитини.

1 . У своїх відносинах з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть його в кожному випадку , коли він цього заслужив , підкреслюйте навіть незначні успіхи . Пам’ятайте , що гіперактивні діти ігнорують догани та зауваження , але чутливі до найменшої похвали.
2 . Не вдавайтеся до фізичного покарання . Ваші стосунки з дитиною повинні грунтуватися на довірі , а не викликати страх. Дитина завжди повинна відчувати вашу допомогу і підтримку. Спільно вирішуйте труднощі, які виникають у дитини в процесі спілкування.
3 . Частіше говоріть «так» , уникайте слів « ні» і «не можна ».
4 . Доручіть дитині частину домашніх справ , які необхідно виконувати щодня ( ходити за хлібом , годувати собаку і т. д.) і ні в якому разі не виконуйте їх за нього .
5 . Заведіть щоденник самоконтролю і відзначайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома і в школі . Зразкові графи : виконання домашніх обов’язків , навчання в школі , виконання домашніх завдань.
6 . Введіть бальну або знакову систему винагороди ( можна кожен хороший вчинок відзначати зірочкою , а певну їх кількість винагороджувати іграшкою , солодощами або
давно обіцяної поїздкою ) .
7 . Уникайте завищених або , навпаки , занижених вимог до дитини . Намагайтеся ставити перед ним завдання, що відповідають його здібностям.
8 . Визначте для дитини рамки поведінки – що можна і чого не можна. Вседозволеність однозначно не принесе ніякої користі. Незважаючи на наявність певних недоліків , гіперактивні діти повинні справлятися із звичайними для всіх підростаючих дітей проблемами. Ці діти не потребують того , щоб їх усували від вимог , які застосовуються до інших.
9 . Не нав’язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками , а не наказами. Вимагайте виконання правил, що стосуються її безпеки і здоров’я, відносно інших не будьте настільки прискіпливі.
10 . Зухвала поведінка вашої дитини – це його спосіб привернути вашу увагу . Проводьте з ним більше часу : грайте , вчіть , як правильно спілкуватися з іншими людьми , як вести себе в громадських місцях , переходити вулицю та іншим соціальним навичкам .
11 . Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Прийом їжі , ігри, прогулянки , відхід до сну повинні відбуватися в один і той же час. Нагороджуйте дитини за його дотримання .
12 . Вдома слід створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б надати йому окрему кімнату. У ній має бути мінімальна кількість предметів , які можуть
відволікати , розсіювати його увагу. Колір шпалер повинен бути не яскравим , заспокійливим , перевага віддається блакитному кольору . Дуже добре організувати в його кімнаті спортивний куточок (з поперечиною для підтягування , гантелі для відповідного віку , еспандери , килимок та ін.)
13 . Якщо дитині важко вчитися , не вимагайте від нього високих оцінок з усіх предметів . Достатньо мати гарні оцінки по 2-3 основним.
14 . Створіть необхідні умови для роботи. У дитини повинен бути свій куточок , під час занять на столі не повинно бути нічого , що відволікало б його увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.
15 . Уникайте по можливості великих скупчень людей. Перебування в магазинах , на ринках і т. п. надає на дитину надмірне збудливу дію .
16 . Оберігайте дитину від перевтоми , оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання рухової активності. Не дозволяйте йому подовгу сидіти біля телевізора.
17 . Намагайтеся , щоб дитина висипався . Недолік сну веде до ще більшого погіршення уваги і самоконтролю . До кінця дня дитина може стати некерованим.
18 . Розвивайте у нього усвідомлене гальмування , вчіть контролювати себе. Перед тим , як щось зробити , нехай порахує від 10 до 1 .
19 . Пам’ятайте ! Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.
20 . Давайте дитині більше можливості витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі – тривалі прогулянки , біг , спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички , включаючи загартовування . Але не перевтомлюйте дитини.
21 . Виховуйте у дитини інтерес до якого-небудь заняття . Йому важливо відчувати себе вмілим і компетентним у галузі. Кожному треба бути в чомусь « докою ». Завдання батьків – знайти ті заняття , які б « вдавалися » дитині і підвищували його впевненість у собі. Вони будуть « полігоном » для вироблення стратегії успіху. Добре , якщо у вільний час дитина буде зайнятий своїм хобі . Однак не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках , особливо в таких , де є значні навантаження на пам’ять і увагу , а також , якщо дитина особливої радості від цих занять не відчуває.
22 . Для дітей з СДУГ необхідні заняття фізкультурою. Найкраще для гіперактивних дітей підходять плавання, танці , айкідо , карате. Регулярні заняття сприяють поліпшенню координації рухів , дисциплінують . У дітей з СДУГ виникають труднощі при заняттях командними видами спорту (футбол , баскетбол) . Небажані заняття травматичними видами спорту (бокс і т. д.). Перед тим як записати дитину в спортивну секцію , батьки повинні поговорити з тренером , розповісти йому про особливості дитини і пояснити , що їх метою є не формування майбутнього чемпіона , а виховання здорової дитини .

 

Ваша дитина підліток?

Нелегке це завдання - бути батьком підлітка! Перехідний вік, коли жити чужим розумом вже не хочеться, а своїм ще не виходить, - це час випробувань як для дитини, яка дорослішає, так і для його батьків. Випробування на міцність родинних почуттів і сімейних відносин . Це також час формування характеру підлітка, коли відбувається заміщення одних авторитетів іншими, коли прищеплюються і закріплюються моральні установки, ставлення до самого себе і оточуючих. Як уберегти підростаючу дитину від небезпечних захоплень і розвинути у неї позитивні якості характеру ? Як впоратися з підвищеною емоційністю? Які етапи фізичного і психічного зростання проходить ваша дитина ? Як знаходити з ним спільну мову ? У підлітковому віці відбувається повна перебудова організму: і фізична, і психологічна. З одного боку, «беруть своє» гормони, з іншого - повністю змінюється світосприйняття дитини, яка дорослішає, виникає нагальна необхідність знайти своє «Я» , вивести і позначити його серед « Я» чужих. Очевидно, що це не легко. Ще вчора за підлітка все вирішували батьки , а сьогодні треба сформувати свою думку на ті чи інші життєві події , довести і відстояти свої принципи . Тобто дитинство вже закінчилося, а формування зрілої особистості тільки починається, і доводиться йти по тонкій грані між тим і іншим, не маючи можливості знову стати малюком і не знаходячи в собі сили відразу ж стати дорослим. Як допомогти своїй дитині дорослішати ?

Десять порад батькам підлітків

  1. У підлітковому віці діти починають оцінювати життя своїх батьків. Підлітки, особливо дівчатка, обговорюють поведінку, вчинки, зовнішній вигляд мам і тат, вчителів, знайомих. І постійно порівнюють. У якийсь момент результат цього зіставлення позначиться на ваших відносинах з сином або дочкою. Він може бути для вас як приємним, так і неприємним. Так що, якщо не хочете вдарити в бруд обличчям, починайте готуватися до цієї оцінки, як можна раніше.
  2. Головне у ваших взаєминах з дитиною - взаєморозуміння. Щоб встановити його, ви повинні проявляти ініціативу і не таїти образ. Не слід як іти на поводу миттєвих бажань дитини, так і завжди опиратися їм. Але якщо ви не можете або не вважаєте потрібним виконати бажання сина або дочки, потрібно пояснити, чому. І взагалі, розмовляйте більше зі своїми дітьми, розповідайте про свою роботу, обговорюйте з ними їхні справи, іграшкові або навчальні, знайте їх інтереси і турботи, друзів і вчителів. Діти повинні відчувати, що ви їх любите, що в будь-якій ситуації вони можуть розраховувати на вашу пораду і допомогу і не боятися глузування або зневаги. 
Підтримуйте впевненість дітей в собі, в своїх силах, в тому, що навіть при певних недоліках (які є у кожного) у них є свої незаперечні переваги. Стратегія батьків - сформувати у дитини позицію впевненості: «все залежить від мене, в мені причина невдач або успіхів. Я можу домогтися багато чого і все змінити, якщо зміню себе».
У виховному процесі неприпустима конфронтація, боротьба вихователя з вихованцем, протиставлення сил і позицій. Тільки співпраця, терпіння і зацікавлена участь вихователя в долі вихованця дають позитивні результати.
  3. Дивуйте - запам'ятається! Той, хто робить несподіване і сильне враження, стає цікавим і авторитетним. Що приваблює дитину в дорослому? Сила - але не насильство. Знання - згадайте, наприклад, одвічні «чому?» у малят. На яку їх частку ви зуміли зрозуміло і повно відповісти? Розум - саме в підлітковому віці з'являється можливість його оцінити. Уміння - тато вміє кататися на лижах, лагодити телевізор, водити машину... А мама малює, готує смачні пиріжки, розповідає казки... Зовнішній вигляд - його більшою мірою цінують дівчатка. Життя батьків, їх звички, погляди мають набагато більший вплив на дитину, ніж довгі повчальні бесіди. Важливе значення для підлітків мають і ваші доходи. Якщо ви в цій області конкурентоздатні, заздалегідь подумайте, що ви можете покласти на іншу чашу ваг, коли ваша дитина підросла поставить вас перед цією проблемою.
  4. Ви хочете, щоб ваша дитина була міцною і здоровою? Тоді навчіться самі і навчіть його основам знань про свій організм, про способи збереження і зміцнення здоров'я. Це зовсім не означає, що ви повинні освоїти арсенал лікаря і призначення різних ліків. Ліки - це лише «швидка допомога» в тих випадках, коли організм не справляється сам. Ще Тіссо стверджував: «Рух може за своєю дією замінити всі ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дію руху». Головне - навчити організм справлятися з навантаженнями, насамперед фізичними, тому що воно тренує не тільки м'язи, але і всі життєво важливі системи. Це праця чимала і регулярна, але і вона дає людині «почуття м'язової радості», як назвав це відчуття майже сто років тому великий лікар і педагог П.Ф. Лесгафт. Звичайно, фізичні і будь-які інші навантаження повинні відповідати віковим можливостям дитини. 
До речі, тільки фізичні вправи, у тому числі і на уроках фізкультури, можуть пом'якшити шкоду від багатогодинного сидіння за партою. Так що не поспішайте звільняти дитини від фізкультури. Це не принесе йому навіть тимчасового полегшення у напруженому шкільному житті. Навіть якщо у нього є хронічне захворювання (і тим більше!), йому необхідно займатися фізкультурою, тільки за спеціальною програмою.
І абсолютно необхідно, щоб дитина розуміла: щастя без здоров'я не буває.
  5. Скільки часу в тиждень ви проводите зі своїми дітьми? За даними соціологічних опитувань, більшість дорослих в середньому присвячують дітям не більше 1,5 години в тиждень! І як сюди втиснути розмови по душах, походи в театр і на природу, читання книг і інші спільні справи? Звичайно, це не вина, а біда більшості батьків, які змушені проводити на роботі весь день, щоб наповнити бюджет сім'ї. Але діти не повинні бути надані самі собі. Добре, якщо є бабусі і дідусі, здатні взяти на себе частину проблем виховання. А якщо їх немає? Обов'язково подумайте, чим буде займатися ваша дитина в години, вільні від навчання і приготування уроків. Спортивні секції (не забудьте самі поспілкуватися з тренером) не просто займуть час, а допоможуть зміцнити здоров'я і розвинуть рухові навички та вміння. У будинку дитячої творчості можна навчитися шити, будувати літаки, писати вірші. Нехай у дитини буде свобода вибору заняття, але він повинен твердо знати: часу на неробство й нудьгу у нього немає.
  6. Бережіть здоров'я дитини і своє, навчитеся разом з ним займатися спортом, виїжджати на відпочинок, ходити в походи. Який захват відчуває дитина від звичайної сосиски, засмаженої на багатті, від шматочки чорного хліба, який знайшовся в пакеті після повернення з лісу, де ви разом збирали гриби. А день, проведений у гаражі разом з батьком за ремонтом автомобіля, здасться хлопчиськові святом більш важливим, ніж катання в парку на самому «крутому» атракціоні. Тільки не пропустіть момент, поки це дитині цікаво.
Те ж саме стосується і звички до домашніх справ. Маленькому цікаво самому мити посуд, чистити картоплю, пекти з мамою пиріг. І це теж можливість розмовляти, розповідати, слухати. Пропустили цей момент - «вберегли дитину, щоб не бруднив руки, всі - помічника позбулися назавжди.
  7. Бажання дорослих уникнути розмов з дітьми на деякі теми привчає їх до думки, що ці теми заборонені. Ухильна або спотворена інформація викликає у дітей необґрунтовану тривогу. І в той же час не треба давати дітям ту інформацію, яку вони не запитують, з якої поки не можуть впоратися емоційно, яку не готові осмислити. Кращий варіант - дати прості і прямі відповіді на запитання дітей. Так що і самим батькам треба всебічно розвиватися не тільки в області своєї спеціальності, але і в області політики, мистецтва, загальної культури, щоб бути для дітей прикладом моральності, носієм людських чеснот і цінностей.
  8. Не оберігайте підлітків надмірно від сімейних проблем, як психологічних (навіть якщо сталося нещастя, чия-то хвороба або відхід з життя, - це загартовує душу і робить її більш чутливою), так і матеріальних (це вчить знаходити вихід). Підліткові необхідні позитивні і негативні емоції. Для успішного розвитку дитини корисно зрідка відмовляти йому в чому-небудь, обмежувати його бажання, тим самим готуючи до подолання подібних ситуацій в майбутньому. Саме вміння справлятися з неприємностями допомагає підліткові сформуватися як особистості. Роль дорослої людини полягає насамперед у тому, щоб допомогти дитині стати дорослим, тобто навчити його протистояти дійсності, а не тікати від неї. Відгороджуючи дитини від реального світу, нехай навіть з найкращими намірами, батьки позбавляють його можливості придбати життєвий досвід, знайти свій шлях.
Ніколи не брешіть дитині, навіть якщо це продиктовано кращими переконаннями і турботою про його спокій і благополуччя. Діти якимось невідомим чином відчувають брехня в будь-якій формі. А того, хто обдурив раз-інший, довіри чекати вже не доводиться.
  9. Якщо ви вже встигли наробити помилок у вихованні, вам буде важче, ніж на початку шляху. Але якщо у свого вихованця ви виявите хоч крапельку хорошого і будете потім спиратися на це гарне в процесі виховання, то отримаєте ключ до його душі і досягнете хороших результатів.
Такі прості і місткі поради вихователям можна зустріти в старовинних педагогічних посібниках. Мудрі педагоги наполегливо шукають навіть в погано вихованій людині ті позитивні якості, спираючись на які можна домогтися стійких успіхів у формуванні всіх інших.
  10. Якщо ви зрозуміли, що були не праві, нехтували думкою сина або дочки в будь-яких важливих для них питаннях, не бійтеся зізнатися в цьому спочатку собі, а потім і дитині. І постарайтеся не повторювати цю помилку знову. Довіру легко втратити, а відновлювати її довго і важко.

 

Безпека дітей в Інтернеті - поради батькам

 1. Разом з дітьми розробіть правила користування Інтернетом. Особливо домовтеся з ними про прийнятий час роботи в Інтернеті і сайти до яких вони збираються заходити.

2. Знайдіть час для відвідування сайтів разом з дітьми та заохочуйте дітей ділитися з вами їх знаннями в Інтернеті.

3. Якщо діти спілкуються в чатах, використовують програми миттєвого обміну повідомленнями, грають або займаються чимось іншим, що вимагає реєстраційного імені, допоможіть дитині його вибрати і переконайтеся, що воно не містить ніякої особистої інформації.

4. Наполягайте на тому, щоб діти ніколи не видавали своєї адреси, номера телефону або іншої особистої інформації.Наприклад, місце навчання або улюблені місця для прогулянки.

5. Навчайте дітей не розміщувати свої чи сімейні фотографії. 

6. Поясніть, що давати свої паролі не можна нікому, крім батьків, навіть найближчим друзям.

7. Поясніть, що не потрібно відповідати на невиховані й грубі листи. Якщо отримали такі листи, то потрібно сповістити про це батьків чи вчителів.

8. Скажіть дітям, що їм не слід зустрічатися з людьми, яких вони знають тільки з Інтернету. Поясніть, що ці люди можуть виявитися зовсім не тими, за кого себе видають. Якщо ж це необхідно, то спочатку треба спитати дозволу батьків. Зустрічу громадському місці та й у присутності батьків.

9. Скажіть дітям, що не все, що вони читають або бачать в Інтернеті, - правда. Привчіть їх запитувати вас, якщо вони не впевнені.

10. Навчіть дітей поважати інших в Інтернеті. Переконайтеся, що вони знають про те, що